На території «Бабиного яру» члени групи Верховної Ради України з міжпарламентських зв’язків з Державою Ізраїль вшанували жертв Голокосту

 

Сьогодні, 27 січня, у Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту відбулося вшанування людей, які під час Другої світової війни віддали життя за свій народ.

Захід відбувся на території «Бабиного яру» у місті Києві, на якому були присутні народні депутати України Куницький Олександр Олегович та Бужанський Максим Аркадійович, члени депутатської групи Верховної Ради України з міжпарламентських зв’язків з Державою Ізраїль.

 

«Уявіть собі шість мільйонів чоловік.

Шість мільйонів чоловік, що стоять величезним, нескінченним квадратом.

Молоді і старі, жінки і чоловіки, діти.

Багато дітей – дівчатка з заплетеним в кіски волоссям, хлопчики в смішних шортах.

Шість мільйонів чоловік, що стоять так щільно один до одного, як тільки можна.

З речами.

І дивляться вам в очі.

Мовчки.

А тепер уявіть, що вони всі – попіл.

Величезний курган попелу, куди там Хеопсу з його пірамідою.

Веселі, якими тільки бувають, і зануди, яких ніде більше не зустрінеш, мудрі і дурнувато-нахабні, яких вдосталь на кожному кроці.

Ви дивитеся на ще живих людей і бачите попіл.

Сірий, легкий, що з вітром.

Чорний, важкий, як зола.

12 мільйонів очей.

Вони дивляться на вас, і ви запам’ятовуєте кожного, дізнаєтеся все його життя.

І всю його смерть.

Євреїв не люблять ніде.

Ніде і ніколи не люблять.

Вони звикли.

Хто завгодно звик би за дві тисячі років, так кожен раз, як перший, але все ж.

Цього разу, як в останній.

Двадцяте століття, літаки і радіо, ну як можна згадувати середньовічне варварство?

 

Он добрі сусіди йдуть по вулиці, машуть газетою, що тримають у руці, піднімають капелюх вітаючись.

Хіба можна чекати від них зла?

Можна, можливо.

Уявіть жах мільйонів, які раптом опиняються абсолютно чужими серед людей.

Ось стояли люди, всі разом, поруч стояли, мільярди.

І раптом дмухнув вітер – і нікого.

Нікого навколо, і лише шість мільйонів стоять в абсолютній порожнечі, чужі всім.

Смерті не уникнути.

Ця машина здається нескінченною, вона вбиває механічно, лише іноді проявляючи емоції.

Вона не вбиває – вона знищує, відчуваєте різницю?

Нікуди бігти, ніхто не прийме і не захистить, не можна здатися, не можна відректися, не можна стати іншим.

Не можна померти заради батьків, подружжя та дітей – померти повинні всі.

Сусіди, які ще вчора махали затиснутою в руці газетою, стоять в ревучому натовпі і кидають в обличчя каміння.

Багато хто сором’язливо ховають очі.

Деякі намагаються заховати когось з шести мільйонів, вирвати, вкрас

ти у смерті.

Одиниці виходять з мільярдів і стають поруч з шістьма мільйонами.

Вітер несе попіл, кружляє його над мертвою землею, здіймається смерчем над вершиною нескінченного кургану і несеться до зірок.

Коли вам говорять – не все так однозначно, знайте наступну фразу.

Вони вбили самі себе.

Он ті, з величезними чорними очима дівчата шести років, які тримають в руках ляльку, зшиту з уривків старої маминої спідниці, вбили себе самі.

Он той старий, який сорок років стукав молотком в своїй взуттєвій майстерні, вбив себе сам.

І онука свого вбив, он того хлопчиська, кучерявого, без двох передніх зубів, ще не виросли.

Ніколи вже так і не виросли.

Якщо ви не вірите в те, що вони вбили себе самі, не слухайте про те, що все не так однозначно.

Все однозначно.

Коли вам говорять – євреї навмисне давлять на цю рану – вірте.

І не вірте.

Не вірте, тому що вона горить і горітиме завжди, поки останній єврей не зніме окуляри і не закриє книгу-історію цієї планети.

Верте – бо кожен боїться, а раптом я зможу забути, і рве сам собі серце на шматки.

Вірити у щось або не вірити – це ваше право.

Приватне і священне право кожного з вас.

Просто знайте, що шість мільйонів убитих тільки за те, що вони євреї, стоять, і дивляться на вас.

І будуть дивитися вічно.

Перевести / Translate »