До обличчя першої жінки

Чули про хікікоморі? Експортована з Японії субкультура: молоді люди усамітнюються, самоізолюються, підкреслюють своє відокремлення від соціуму і незалежність від різних соціальних чинників, що їх визначають, зазвичай вони не мають освіти, не мають роботи і живуть за рахунок батьків. Хікікоморі стають нині все поширенішими.

 

Головну (і безіменну) героїню роману «Із синтезу» (De synthèse, 2017) популярної квебекської письменниці Каролін Жорж можна принагідно описати як хікі, а авторку явно манить ця практика: вона (героїня себто, а почасти й авторка) самоізольована безробітна і має сильну залежність від батьків, най і не фінансову. Замолоду, у 1980-х, жінка зробила успішну кар’єру фото-моделі, зароблених тоді грошей вистачило, щоб у двадцять чотири піти на пенсію, купити лофт у центрі Монреаля і зачинитися у ньому.

 

Вона не підтримує жодних контактів в реальному світі, з батьками майже не спілкується, друзів фактично не має, з френдами не контактує. Кожен її день минає в запійному перегляді старих тб-шоу й ітераціях з Анук. Анук – її аватар, що живе в мережі та має кількатисяч фоловерів. Героїня щодня розробляє для Анук нову зовнішність, поміщає її в глибоко символічні сцени, робить арт-фото, запрошує інших аватарів помилуватися результатами своєї роботи і рахує «сердечкі». Так минає її життя, вона ним цілком задоволена.

 

Одного дня їй телефонує батько: у матері – термінальна фаза раку, вона помирає у лікарні. Реальний світ дав про себе знати, але вирішувати реальні проблеми героїні Жорж доведеться таки в віртуальних світах. Мати, яка помирає, помиратиме в якомусь із слабо атрибутованих світів.

 

Анук – реальний мистецький проєкт Каролін Жорж, яка є й художницею та практикує ЗD-моделювання на платформі Second Life; героїня «Із синтезу» зі своєю Анук щоправда значно успішніша і більш технічно просунута, бо у креатури Жорж є лише версій шістсот і обмаль фанатів. До речі, на обкладинці канадського видання «Із синтезу» була якраз Анук, створена Жорж, на українській обкладинці бачимо обличчя уже самої Жорж (шкода, що оригінальну обкладинку не вдалося відтворити, вона поглиблювала безлад віртуальних світів). Аватар з роману, синтезований із рис героїні та її матері, має прототипом аватара, створеного письменницею на основі своїх героїнь… не заплуталися?

 

І ще один фактор: дія роману відбувається не в нашій з вами історичній реальності. «Із синтезу» – постапокаліптика, навіть якщо приглушена і сюжетно змазана, але виписана за всіма законами постапокаліптики. Світ, що вмирає. Ті, хто хочуть тут вижити, мусять шукати досконалості. «Із синтезу» розповідає не про майбутнє, а формує альтернативну реальність, так здається на перший погляд, а історичний час дещо розбігається з приватним часом героїні при цьому.

 

Популярна квебекська письменниця Каролін Жорж.

 

Їй п’ятдесят років, напевно. Рік народження – 1967-й, є «маячок»: на семиріччя отримує в подарунок альбом Олівії Ньютон-Джон, який вийшов 1974-го, а прем’єру «Бріоліна» 1978-го вона застає молодшим підлітком. У своєму актуальному теперішньому часі вона згадує серед іншого нові серіали і там буде «Вестворлд», що вийшов наприкінці 2016-го. Але разом із тим є інформація, що вона живе сама в цій квартирі уже тридцять років, вона з’їхала від батьків в шістнадцять, але вісім років ще жила в Парижі. Тож їй може бути п’ятдесят чотири чи навіть п’ятдесят шість (бо каже в одному фрагменті, що втекла від батьків чотири десятиліття тому), а на дворі у неї – таки майбутнє, 2021-й або 2023 рік. Але: коли вона поїхала від батьків за робочим контрактом до Парижа, власне, втекла від них, її світ спіткала перша з серії техногенних катастроф – аварія на ЧАЕС. Їй має бути не шістнадцять, як вона сама згадує, а дев’ятнадцять років у цей момент. Куди зникли три роки з життя героїні, ще пошукаємо, а наразі важливо, що з 1986 року історія людства у Каролін Жорж поступово відхиляється від знайомої нам і разом із цим руйнується «хронографія», а потім і «топографія» перебування її героїв.

 

Безпорадність світу після аварії в Чорнобилі й стрімке поширення СНІДу викликало напруження на політичній арені. Результатом чого стала серія терористичних атак, зокрема, і в Монреалі. Терористи використовували бактеріологічну зброю, якою «закріплювали» вибухи і масові убивства, почалися пандемії. Десь у середині 90-х сталася ще одна катастрофа – вибух на атомній електростанції Ойстер Крік в США, згодом ще дві атомні станції уже в Європі вибухнули внаслідок терористичних атак. На Близькому Сході та в Азії тривають одночасно п’ять воєн.

 

Не можу не відзначити одну ідеально пророблену суто літературне посилання. Ув одному з фрагментів роману Жорж, відразу після Чорнобиля, героїня милується картиною «Пліт Медузи» Жеріко, її охоплює насолода і жах, наче вона на власні очі бачить кінець світу. Це відсилка до «Історії світу в 10 1/2 розділах» Джуліана Барнса, один із розділів якої написаний якраз про «Пліт Медузи». Фіналом роману Барнса є монолог жінки, яка збожеволіла після вибуху на ЧАЕС і марить постапокаліптичним майбутнім. Чи нам тут Каролін Жорж не говорить щось важливе уже про свою моногероїню? Чи ми не маємо справу з персонажем, який синтезує наші колективні жахи в одній безумній голові?

 

О так, Жорж поєднала три визначні наші фобії: світовий тероризм, техногенні катастрофи, пандемії і сотворила ідеальні умови для кінця світу.

 

Разом із тим  (як мінімум, у Канаді) була проведена потужна медична реформа. По-перше, людський медперсонал замінили андроїди (припущу, що таким був наслідок пандемій і потреба в соціальній дистанції). По-друге, легалізована евтаназія. І нарешті медицина сконцентрована чи не винятково на паліативній допомозі, засоби зняти біль і полегшити помирання значно розвинутіші за терапевтичні.

 

Тут важить один момент – матері на певному етапі призначають сильне знеболювальне, у доньки з’являється можливість поговорити з жінкою, що до того не тямила себе від болю. Кілька разів наголосять: ліки ті мають синтетичне походження. Отже, назва роману «Із синтезу» – значить зокрема і «з болю, який штучно притлумили». І цей біль уже нестерпно реальний, бо роман Жорж має автобіографічне джерело, авторка втратила матір і намагалася опрацювати скорботу в романі. Сам роман у такий спосіб стає складно синтезованим знеболювальним засобом.

 

Але повернемося до умовно-фантастичного світу Жорж. У ньому обмежені контакти між людьми, функції посередників взяли на себе андроїди (вони виконують всю роботу піклування в цьому суспільстві – медперсонал, клінери, покоївки, водії таксі-автобусів, корнери тощо). Самоізоляція героїні, яка нам видається визначною для її образу життя, якщо не патологічною, такою насправді не є. Схоже на те, що саме так живуть нині всі, хто може собі це дозволити. І всі спокійно чекають останнього акту: «Вже давно мої кошмари передрікають мені, що я зникну в ядерній катастрофі. Реальність, яка обнулить усю історію живого на планеті».

 

Коли поруч із тобою не залишилося нікого, чия смерть спричинила б тобі біль, світ може спокійно помирати – це стале послання романів-армагеддонів, «Із синтезу» має таке ж послання.

 

У мить одного з просвітлень матері головна героїня має змогу поговорити з нею про життя після смерті. Батьки не релігійні, вони в пекло-і-рай не вірять. А мати так щиро сподівається, що ніякого іншого життя, окрім цього, не існує, і що смерть нарешті буде фіналом. «Та сподіваюся, там нічого немає. Що це справді кінець. Тому що я так зморилася. У мене не стане сил вчитися жити в іншому світі, як робиш ти». Ця розмова донці, постійно присутній щонайменше у двох світах, просто не зрозуміла, позаяк таке розуміння може зруйнувати її моцно нашаровані реальності. І донька ладнає для матері життя після смерті, якого та не воліла. Вона майструє в своїх секонд-лайфівських віртуальних просторах закапелок, де житиме аватар з обличчям матері і поруч з ним Анук, яка тепер матиме особливе лице, лице, звернене обличчям до першої жінки, на яку не хоче скидатися майстриня і не може не скидатися. І це саме те, чого просила не робити, помираючи, мати: залишити їй право на унікальність.

 

Її мати мала дев’ять викиднів, героїня згадує, що от-от її вагітність ставала помітною, материнське тіло «набухало», і раптом ставався викидень, після чого посилювалися скандали між батьками, пиятики тата і депресії мами, їхні бійки і навіть спроби убивства (через що донька з родини і пішла). Мати втрачала дитину, певно, десь на четвертому місяці. Чотири помножити на дев’ять: от, до речі, і знайшлися ті три роки життя, що їх загубила уже головна героїня (повірте, в викривленому світі «Із синтезу» таке цілком можливо, тут всі живуть життям інших, і не живуть власним). Їхні життя, доньки і матері, зливаються значно раніше, ніж того боїться і бажає донька, тіло матері починає помирати тоді, коли вона народжує доньку. У найсильніший момент роману художниця усвідомить, чиї саме риси має її мінлива Анук – матері, ясно що, Анук синтезована з рис материного і доньчиного обличчя. Саме тому тіло Анук бездоганне.

 

Тіло. Це одна з головних тем «Із синтезу». Під тиском катастроф цивілізаційний світ поступово перемішається у віртуальну реальність – в простір бездоганних тіл. І тут варто звернути увагу на улюблені слова в монологах головної героїні – «гіпертрофія» і «розкладатися». Тіла поза мережею стають надлишком, буквальним: знерухомлені люди починають набирати вагу, вони дослівно і наочно перестають контролювати кордони свого тіла. Навіть смерть матері від раку є таким же актом – надлишком, її тіло розривають пухлини, що швидко ростуть. Сама героїня жорстко контролює свій розпорядок дня, який включає серію фізичних вправ, регулярні медогляди, харчується вона тільки вітамінами в пігулках, протеїновими плитками і харчовими волокнами та побіжно згадає, що була благословенна анорексією.

 

Її життя – це системні практики сакральної чистоти, щось типу атараксії стоїків, більшу частину дня вона проводить знерухомлена на пристрої типу килимка для миші, який має схопити найменший порух її тіла, щоб передати його Анук. Саме тому Анук у її інсталяціях не рухається, принаймні її рухи не помітні неозброєному оку. До того, як вона побачила помирання матері, її світ таки складався з ідеальних Анук, які по суті є спробою вийти за межі надлишкового тіла, розкластися, але не померти. Існувати як тіло (сома) і не існувати як тіло (корпус), при чому одночасно.

 

Екстаз, дослівно: вихід на межі тіла. Це ще одна магістральна ідея «Із синтезу». Уперше ми зустрінемо Анук (і відповідно її творчиню), коли та пробує відтворити сцену з «Екстазу Святої Терези». І надалі ці дві жінки – реальна і віртуальна – будуть переживати метафізичне як суто фізичне. Добру половину роману складають флешбеки героїні, яка пояснює нам, що привело її до відмови від фізичного світу, пояснює суто в термінах релігійного екстазу і навіть відтворення міфу про Преображення Господнє. Дівча змалечку чарували образи – на екрані телевізора і на сторінках глянцю. Таким був її спосіб втечі від сварок-бійок батьків. Допоки на певному етапі життя дитина не збагнула, що знаходиться не з того боку екрану, і почала шукати способів стати чистим образом. Анук зрештою стала таким моментом переходу тіла в образ, трансценденції в фізику. (Ще одне улюблене слівце Жорж – «симулякр»). «Якби не було телевізора, який панував у вітальні, з його нескінченними передачами і фільмами, що створювало враження постійної активності в бунгало, і біля якого я завмирала якомога частіше, то мені би повірилося, що я вже досягла царини зображення». До речі, телебачення в цьому світі уже не існує, воно більше не потрібне.

 

У її світі залишалася лише одна таємниця – смерть. Вона багато міркувала про зникоме тіло, про акт злиття з абсолютом, яким їй здавалася смерть. Вона звісно що міркувала про власне тіло і власну смерть, аж ніяк не про тіло матері і смерть матері. І тут (даруйте спойлер) є один конче важливий момент в «Із синтезу»: коли матері залишається не більше тижня, батько накладає на себе руки – у нього теж рак, і він не хоче помирати в стражданнях, як дружина. Батька кремують, як він і просив. У віртуальній кімнаті, де донька «поховала» матір у компанії Анук, місця для батька не знайшлося. Вона використала для своєї інсталяції весільне фото матері, але прибрала з нього батька… Здається, тільки він і саме він у цьому творі досягнув безсмертя, став образом, який ніхто не спроможний побачити, поверхнею, на яку репродукують інші образи. Розділи про батька так і звуться, між іншим, «З безсмертя» і «Із зникнення», саме в такій послідовності.

 

А слово «досконалість» в романі має один сталий синонім – «непорушність».

 

Каролін Жорж зачарована практиками хікікоморі, вона не раз про це говорила в своїх інтерв’ю. З хікі є одна проблема: вони мають природно вимерти, бо найстаршим із них зараз трішки за сорок і от-от почнуть помирати батьки, що їх буквально утримують у фізичній реальності. Либонь, те, що чарує Жорж у цій субкультурі, і те, що чарує уже читача її «Із синтезу», є одним тим самим: кінцевий результат тут так легко передбачити.

Перевести / Translate »